Райони | Новопсковський

Новопськовський район – крупний сільськогосподарський район, розташований в північно-східній частині Луганської області. Район межує з північної сторони із Ровеньковським районом Білгородської області і Кантеміровським районом Воронежської області Російської Федерації, на сході – з Марківським, на півдні – зі Старобільським, на заході – з Білокуракінським районами Луганської області.
Як адміністративна одиниця утворений в 1931 році. Знаходиться на відстані 150 км від обласного центру.
Чисельність явного населення складає 35867 чоловік, з яких міського населення – 13958   чоловік, сільського населення – 21909 чоловік.  Чисельність постійного населення складає 35858 чоловік.
До складу Новопськовського району входять 2 селищних (Новопськов, Білолуцьк) і 15 сільських рад, на території яких розташовано 40 населених пунктів.
На території району протікають декілька річок: Кам’янка, Біла, а найбільша – Айдар.

ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

По багатству мінеральних джерел район не поступається багатьом курортним регіонам країни. Розташований в живописному місці санаторій "Перлина" – одна з кращих здравниць України, в ній на основі цілющих мінеральних вод здійснюється успішне лікування шлунково-кишкових захворювань, хвороб печінки. Чудові умови для відпочинку створені у ряді підприємств.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Новопськовщина має цікаву, оригінальну історію, без якої історія України була б неповною.
За часів так званого Великого переселення народів в Донецькі степи хвиля за хвилею накатуються орди тюрків, залишки індоєвропейського населення – нащадки сарматів – аланИ заселяли лише територію   північної частини Луганщини, південь нинішньої Воронежської області. Більш південні райони до Азовського моря займали племена тюрків і болгар. Ці народи створили оригінальну так звану Салтовськую культуру. Визначною пам'яткою цих часів є старовинна печера під горою Прістін, якої за різними оцінками від 1 тис. до 1,5 тис. років.
В Х столітті під ударами російських дружин і натиском кочівників зі сходу Салтовська культура була знищена і нашими степами прокотилися нові хвилі кочівників: печенігів, угрів, тюрків, половців.
В другій чверті ХVІІ ст. починається інтенсивне господарське освоєння території нашої області. Територія на північ від Білолуцька з 50-х років належала Острогоцькому козацькому полку. В середньому і нижньому перебігу р. Айдар селилися як українські, так і російські селяни. Але потік українців був набагато могутнішим, адже російський уряд  був зацікавлений в прикритті своїх південних меж з боку Дикого Поля. В той же час в Російській державі за Соборним укладенням в 1649 році було оголошений довічний і безстроковий розшук утікачів, тому утікачі з російських земель намагалися забігти далі на Дон. Спроба місцевих поселенців віднести себе до Дону закінчилася невдало. З появою каральних загонів, посланих царським урядом на початку ХУІІІ ст. донська старшина відреклася від земель по Айдару і направила каральний загін драгунів під командою князя Ю. Довгорукого на Айдар. Це викликало відоме повстання під керівництвом К. Булавіна, одна з битв в 1707 р. відбулася біля села Іванова Лука, зараз село Булавіновка. Після розгрому повстанців по указу Петра I всі поселення по Айдару знищувались. В цей час Острозький полковний І. Тевяшов надав запит про передання усіх земель по Айдару Острозькому полку. У 1716 році це було зроблено офіційно, а в 1732 році на ці землі було переселено кілька сотень острожців. Осинове, Білолуцьк, Закотне, Старобільськ стали сотінними містами острозького полку. Особливістю Острозького полку було те, що на відміну інших тут казаків було більше, ніж селян.
В 1765 році згідно указу Катерини II слобідські козаки ліквідувались, замість них засновувались гусарські полки. Загальна маса казаків була залічена до так званих військових обивателів. Селян майже не було, основна маса козацької старшини належала до дрібних землевласників, їх господарства належали швидше до фермерських з вільнонайманою працею. Господарство краю розвивалося динамічно і життя було достатньо заможним, про це свідчить інтенсивне будівництво кам'яних церков в наших селах, кожне село намагалося мати свій храм.
Але в 1829 році з розміщенням в Старобільському уїзді псковського кірасирського полка   вольне козацьке поселення перетворилось на воєнне поселення. Такі воєнні поселення були ліквідовані лише в 1857 році.
Ліквідація кріпацтва, швидкий розвиток промисловості в Донбасі сприяв економічному розвитку краю, але загострював соціальні відносини, сприяв розшаруванню селянства. Все частіше безземельні селяни йшли на заробітчанство „на Дон” і „рудники”.
В другій половині ХІХ ст. Старобільським земством відкриваються в селах початкові школи. В Новопськові і Білолуцьку в кінці століття відкриваються бібліотеки, земські лікарні. В Новопськові було відкрито ремісниче училище, яке готувало токарів, слюсарів, машиністів локомотивів.
В червні 1919 р. край захопили денікінці. Радянська влада остаточно встановилася в кінці року з розгромом денікінців. Проте озброєна боротьба з повстанцями тривала до 1928 року. Відомий рейд армії Нестора Махно в 1920 р. під час його спроби прорватися на Дон.
В середині 20-х рр. виникають перші сільськогосподарські кооперативи – ТСОЗи. Активізується культурне життя: відкриваються клуби, хати-читальні, школи, перші спортивні команди. В 1929 р. починається масова колективізація, яка проводиться із застосуванням насильницьких методів і супроводиться масовим розкуркуленням. В 1930 р. колективізація була в основному завершена.
Новим випробуванням стала війна – на фронт пішли близько 14 тис. жителів району, у тому числі жінки. Майже половина загинула в боях, багато повернулися інвалідами; 4,5 тис. чоловік було мобілізовано на споруду військових об'єктів. З Новопськовщиною пов'язані біографії 10 Героїв Радянського Союзу. 10 червня 1942 року Новопськовщина була окупована фашистськими військами, окупація тривала до 23 січня 1943 року, вона завдала великого збитку народному господарству. Відновлення народного господарства почалося весною 1943 року і тривала до 1950 року. Довелося пережити голод 1946-1947 років,   поновлювалася матеріальна база сільського господарства, місцева промисловість, з'явилися перші автобусні маршрути. За післявоєнні роки Новопськовський район став одним з найбільших виробників сільськогосподарської продукції в Луганській області. З 1956 р. Новопськов став одним з найкрупніших в Україні вузлом магістральних газопроводів.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Загальна земельна площа сільськогосподарський угідь – 162,3 тис. га, у тому числі сільськогосподарські угіддя – 132,9 тис. га; з них рілля – 94,6 тис. га, ліси і інші лесопокриті площі – 13,5 тис. га.
Всього 122 сільськогосподарські підприємства, у тому числі 23 господарські товариства, 8 приватних підприємств, 1 виробничий кооператив, 50 фермерських господарств, 40 підприємств інших форм власності.

ПРОМИСЛОВІСТЬ

В промисловій сфері діє 7 підприємств переважно харчової і переробляючої галузей, що випускають широкий асортимент продовольчих продуктів – масло тваринне, сири, ковбасні вироби, консерви. Найбільші виробничі об'єми забезпечують спільне українсько-німецьке підприємство «Айдар-Ан-м'ясо» і ЗАТ "Новопськовський маслозавод". Стиль роботи цих підприємств має незаперечний вплив на розвиток переробної промисловості області, демонструє динамічний характер регіональної інвестиційної політики. В районі розташовано найбільше в Україні і Європі підприємство по транспортуванню природного газу – лінійне управління магістральних газопроводів. Крупним підприємством є ТОВ «Новопськовське комбікормове підприємство» (виробництво комбікорму для тваринництва).