Райони | Білокуракинський

Площа району – 1,44 тис. кв. км.
Чисельність явного населення Білокуракінського району на 1 квітня 2009 року склала 20554 чоловік. Чисельність постійного населення – 20676 чоловік.
Українці складають 87% населення, росіяни – 11%. Інші – білоруси, молдови, татари, вірмени, чуваші, цигани, болгари та ін.

ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ

Білокуракінський район знаходиться на півночі Луганської області і межує з Білгородською областю Росії, на сході - з Новопськовським, на південному сході – Сватовським, на заході – Троїцьким, на півдні – Старобільським районами Луганської області.
Районний центр – пгтБілокуракіно, який сполучений з обласним центром залізничними і шосейними дорогами.

ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

Район розташований на височині сильнорозмеженої частини Старобільської рівнини, яка розташована в межах південних відрогів Середньоруської височини. Для нього характерні алювіальні утворення річкових долин, які залягають безпосередньо на корінних і палеоген-неогенових карбонатних породах (вапняках), які чередують з пісковиками, глинами і пісками; рівнинний рельєф, що є хвильовою піднесеною рівниною із загальним нахилом на південь; інтенсивне розчленовування поверхні балочною сіттю з глибиною ерозійних розмивів від 50 до 180 м; переважання в грунтовому покриві чорноземів звичайних середнєгумусних і їх карбонатних і лужних різновидів різного ступеня еродованості; значна порушність природних лугових степів в результаті господарської діяльності людини; збереження різнотравно-типчаково-ковилових степів тільки на ділянках, непридатних для сільськогосподарського освоєння. Таким чином, ландшафт Білокуракінського району характеризується: найпродуктивнішими земельними ресурсами області, які разом з родючістю грунтів і рівнинним рельєфом поверхні відрізняються інтенсивною еродованістю; наявністю покладів будівельних корисних копалин. У зв'язку з цим, нарівні з інтенсивним сільськогосподарським виробництвом, ландшафт району може залучатися до гірничодобувної промисловості і виробництва будівельних матеріалів. Всього в районі розташовано 5 родовищ. До них належать: Луб’янськє родовище кварцитів в с. Луб'янка, Білокуракінське родовище глин, яке знаходиться на відстані 1,5 км на південний схід від пгтБілокуракіно, Чумбурське родовище глин на околиці с. Заїковка, Білокуракінське родовище пісків на лівому схилі р. Білої у межах пгтБілокуракіне і Шовкуновське родовище піску поблизу с. Шовкуновка.
Є копалини кварцу, глини, піску, джерела хлоридно-натрієвої води. Грунти родючі, велику частину складає чорнозем.
По території району протікають 6 річок:
Біла (права притока р. Айдар), завдовжки 46,5 км.
Лозная, завдовжки 18 км.
Айдар, завдовжки 4 км.
Козинка, – с. Луб'янка – ліва притока р. Біла, завдовжки 11,6 км; с. Паньковка – права притока р. Біла, завдовжки 17,8 км.
Бір (ліва притока Сіверського Донця), завдовжки 1,4 км.
Нагольна (ліва притока р. Червона), завдовжки 7 км.
Є 18 ставків. Загальна площа водного дзеркала 280 га.

ЗАПОВІДНІ МІСЦЯ

Білокуракінський район багатий пам'ятниками природи місцевого значення. Це, перш за все, ботанічний заповідник «Велика долина» площею 6 гектарів, розміщений на землях Дем’янівської сільради. На його території ростуть рідкісні рослини, занесені в Червону книгу: піонузколистий, простріл чорніючий, сон-трава і т.д.
Вражають своєю красою такі природні перлини, як ентомологічний заповідник «Роздолянські ставки» площею 50 гектарів, організований з метою охорони місць перебування комах-обпилювачів сільськогосподарських культур, у тому числі диких бджіл, і загальнозоологічний заповідник «Лісова перлина» загальною площею 3 174 гектари, які створені з метою збереження унікального для південно-східної частини України ландшафту: заплавно-терасні ділянки, цілинний степ, штучні водоймища, болота, представники рослинного і тваринного світу. Краса місцевого ландшафту зберігається також в ландшафтному заповіднику «Самсонівська затока», розташованому на площі 310 гектарів.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Білокуракінський район має велику історію і культуру. Ще в 1700 році, повертаючись з другого походу на Азов, Петро I у супроводі князя Ю. І. Куракіна зупинився відпочити на горі, в підніжжі якої плавно протікала прозора річка з красивими берегами і білосніжним крейдяним дном (звідси і назва – Біла). Красива, але ще тоді дика місцевість сподобалася Петру І, а особливо князю Куракіну. Тоді Петро I в честь своєї пошани до князя подарував йому ці землі, довіривши самому визначити межі своїх володінь. Князь Куракін заснував тут невелике село, яке отримало назву від річки і прізвища князя – Біло-Куракіно.
Перші поселенці цього краю вели своє господарство примітивно. Переважало перелогове землеробство, скотарство і птахівництво, а також кустарні промисли: виготовляли бондарні вироби, свічки, мило. Жінки ткали полотно і сукна. Будучи безпорадними перед силами природи і хворобами, селяни всю надію покладали на Бога, тому в цьому краї інтенсивно велося будівництво церков і храмів. В 1804 році поміщицькі селяни Білокуракінської волості викупили у князя Куракіна близько 60 тисяч десятини землі і "волю", що дало їм можливість значно поліпшити свої умови життя. На той момент вільні хлібороби колишньої куракінської вотчини вважалися найзаможнішими і утворенними в Харківській губернії, до складу якої входило село в ХІХ столітті. Адміністративно-територіальні межі і статус Білокуракінського району з часів його заселення змінювалися кілька разів. В період заселення куракінські маєтки входили до складу Острожського Козачого слобідського полку Воронежської губернії, а на кінець ХVIII століття село Білокуракіно стало волосним центром Старобільського повіту Слобідсько-української губернії, а напередодні Першої Світової війни – волосним центром Старобільського повіту Харківської губернії. Білокуракінський район, який був вперше утворений 12 квітня в 1923 році, входив до складу Старобільського округу Донецької губернії. З 1938 року Білокуракіно стало районним центром новоутвореної Ворошиловградської області, а в 1954 році йому був наданий статус селища міського типу. В сучасних межах Білокуракінський район був утворений в 1965 році.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

В районі діють агроферми і фермерські господарства. В їх розпорядженні знаходиться 143581 га. З них 120190 га – сільськогосподарських угідь, з яких 73860 га – рілля. Площа сільгоспугідь, узятих в аренду, складає 7639,4 га. Основні культури – озима пшениця, кукурудза, ячмінь, просо, соняшник, розвинуто садівництво і городництво.
Основні галузі харчової промисловості: молокопереробна, м'ясна, консервна, плодово-овочева, хлібопекарська і ін.
За даними по оперативній звітності підприємств на 1 травня 2009 року в цілому по району налічувалося великої рогатої худоби 4742 гол. у тому числі корів 1732 гол., свиней 7619 гол., овець 164 гол., птахів 1729 гол.

ПРОМИСЛОВІСТЬ

Основу товаропромислового комплексу району складає 124 підприємства різних сфер і форм власності.
Найбільші промислові підприємства:
- ТОВ "Білокуракінський елеватор" (виготовлення і переробка фруктів, ягід, овочів);
- "Білокуракінський молокозавод";
- Хлібокомбінат Білокуракінської РСС;
- ДП "Караван" хлібокомбінатаБілокуракінської РПС;
- МЧП "ВЕЛФ" (виготовлення фруктово-мінеральної води).

ТУРИСТИЧНІ МАРШРУТИ

В 2001 році відкритий історико-краєзнавчий музей. Будівля музею має архітектурно привабливий вигляд. Невелике приміщення музею оригінально оформлено. Три зали закладу забарвлено в різні кольори: в зеленому розміщена експозиція, присвячена природі, давньому побуту і звичаям рідного краю, в коричневому — матеріали про громадянську і Другу світову війну, роки відновлення, в голубому — про сучасну історію. Музей — центр культурного життя району. Тут організовують виставки виробів, виготовлених місцевими умільцями, зокрема м'якої іграшки і вишивки.