Лемківщина – українська етнічна територія, на якій здавна проживала карпатська група українців – лемки. Розташована по обох схилах Східних Бискидів, між річками Сяном і Попрадою в межах сучасної Польщі, та на північний захід від р. Уж у Закарпатті до р. Попрад у Словаччині, Лемківщина займає найнижчу частину український Карпат (більшість низького – Лемківського, західну частину Середнього та східні окрайки Західного Бескиду). Територія до 1946 року становила 3500 кв.км, населення – 200 000 українців.
Унаслідок укладення радянсько-польського договору 1945 року про польсько-радянський кордон (від 16 серпня 1945) територія Північної Лемківщини була остаточно передана Польщі. На підставі укладених договорів у 1945-46 роках відбувся обмін населенням у прикордонних районах, зокрема й на Лемківщині.
На Луганщині вони були розміщені в кількох населених пунктах – селах Переможне та імені Карла ЛібкнехтаЛутугинського р-ну, де до 1939 року проживала німці. Це переселенці з с. Чарна Краківського воєводства, вихідці із Західної Лемківщини. У с. Чарна до 1945 року проживала 71 сім,я, але уже в середині 1946 року виїхало 24 родини.
Нині в с. Переможному проживає 54 українці, за походженням – лемки.
Як етнічна група лемки становлять собою окрему одиницю; їхня говірка, духовна і матеріальна культура має, з одного боку, своєрідні архаїчні, деінде втрачені особливості, з другого – виявляє вплив словацько-польського оточення, зокрема на мову.
Сьогодні існує три основні гіпотези щодо етноніма «лемки»:
· ця назва є похідним утворенням від досить поширеного в лемків слова лем, що означає «тільки», «лише»;
· назва утворилася від антропоніма Лемко (прізвисько, особове ім’я);
· назва пов`язана з сарматським племенем ліміганти.
У говірці с.ПереможнеЛутугинського району у старшого поколіня нерідко зберігають типові риси лемківського говору.
Своєрідною рисою вокалізму лемківських говірок є тенденція до скорочення або стягнення деяких слів типу: зац – заяць, пршива – пришива, хцеме – хочемо, ке – каже, рахе – рахує, муре – мурує.
Лемки спрошують кінцеве и в дієсловах : бер – бери, воз – вози, роб – роби, а також наявність на місці приголосного Л звука В: говова – голова, свово – слово, свава – слава.
Споконвіку український народ прикрашав житло, одяг, речі домашнього вжитку. В лемківському одязі приваблює добір тканин і кольорів, вишивка. У вишивці переважають рослинні мотиви. Це симетрично розташовані галузки з листків, квітів, пуп`янків. Трапляються стрічкові композиції з геометричних та стилізовано – рослинних мотивів. Кольорова гама стримана, побудована на поєднанні основної червоної барви з незначною кількістю темно-синьої або чорної. Іноді вони доповнюються зеленим, фіолетовим та жовтим кольорами. Улюблені техніки: «стебнівка», «поза голкою», «ланцюговий стіб», «хрестик». Поширене вишивання по складках – біля комірів та манжетів сорочок, на запасках, фартухах тощо.
В сучасному національному костюмі лемків збережені традиції минулих віків. Одяг поступово удосконалювався, ускладнювався і ставав дедалі складнішим.
Лемківський жіночий національний костюм
Лемки села Переможне в національних костюмах: Гамбаль Микола Петрович, Матичак Олександр Дмитрович, Федорчак Олексій Миколайович, Сороканич Микола Васильович
Звичаї народу – це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.
На Різдво згадує Генсюр Любов Дмитрівна: «На стіл клали сіно, накривали скатертиною і на неї наставлялося 12 страв: кутя, киселиця, підлива з грибами, вареники з грибами, з картоплею, капустою, з копченими сухими сливами, солодкі кльоцики – «бубальки», суп квасольовий, риба, часник, голубці без м`яса, мастиво (сироватка, яйця розбивали, колотили, добавляли м`яту), варлика.
Їли тільки ложками, ставили свічку, посуд з їжею стояв до ранку. Вранці сіно зв`язували і виносили в сіни, воно там хранилося. Коли саджали квочку, то ложили це сіно. Послі куті вранці до восхода сонця набирали воду в посуд, кидали туди копійки і умивалися цією водою ( будеш з грошима). Копійки кидали і до сараю, щоб веласть живність.
Традиційною їжею на лемківщині були галушки і тертянки.
На свято Покрови ходили до церкви. Жінки голову платком не покривали як тут, а заплітали косу, а в коси заплітали басаруки (ленти).
На Покрову справлялась переважна більшість весіль. Із давнини прийшло переконання, що як Покрова покриває траву листям, землю снігом, а воду льдом, так і дівчат повинна накрити вона шлюбним вінцем. Звідси і численні замовлення «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу-най ша дівкою не мучу».
Батьки лемків с.Переможного привезли з Лемківщини весільний обряд -розбирати молоду і завивати хустку. «А биво так: ставили відро з водом, жеби жили гладко, зверху давали заготовок, жеби жили багато, на заготовок стелили кожушок, жеби деко ша їм родиво кучеряве, на шиткошідав молодий, йому на коліна мовода, їй на коліна давали хлопчика мавого-жеби родива перший син. Свашки знімали вінок з вельоном, одівали на голову дівчинам, жеби заміж виходили, а з того відра обливали водом парубків, жеби ща женили.
А ми ща того обряду дотримуема по гнеш ній ден і хцеме вам вказати.як то биво».
Весільний обряд. Київський фестиваль. 2006 рік
Народні традиції лемків вмістили в себе гомін гір і шепіт листя, грайливу прозорість струмка та грізний гуркіт гірського потоку – увесь дивосвіт барвистого дійства самого життя.
Гарячий подих високої лемківської ватри, що іскристо здіймається під сутінковим небом під час проведення, ставших уже традиційними Міжнародних фестивалів лемківської культури на Лутугинщині, об`єднує усих його учасників, мешканців-односельців та гостей селищ Переможне та Карла Лібкнехта і відіграє головну роль у відроджені обрядовості, допомагає усерйоз сприйняти урочистість обряду, від виконання якого залежить благополуччя й добробут у сім`ї, полегшення праці та гарне збіжжя наступного року.
Лемки-талановита, працьовита, вільномовна етнічна група великого українського народу тисячі років жили в гармонії з природою, славили Бога й рідну землю, зігріваючи її своєю працею, сповідаючи силу Сонця. Лемки –автохтони, вони ні звідки не прийшли, а завжди були на тій землі.
В с.Переможне стоїть приваблива капличка. Тут завше добре почувається тут Ви і вічність. Ви І ваше рідне довкілля. Тут рівний подих і спокійне серце.
Коли при нагоді ви опинитесь в тих місцях – зайдіть до каплички – чисте, прозоре увійде у вашу душу життєдайним благовістом, як і до миролюбивих сердець лемків с.Переможне.
Зберігаючи традиції своїх пращурів лемки с.Переможне і Карла Лібкнехта дають нам можливість надихнутися чистим повітрям віковічних традицій, напитися чистої, цілющої води з незглибимих джерел народної мудрості.
Загальнi вiдомостi
Загальнi вiдомостi
